Люди говорят, что время лечит,
Но нельзя из памяти стереть,
Горе то, что так сердца калечит,
Боль, воспоминания и смерть.
Не смогу я сына познакомить,
С братом, не найдешь его нигде,
Только насыпи могильный холмик,
Нам напоминает о тебе.
Может-быть всем было не заметно,
Как тебя не стало, мой родной.
Крик души остался безответным,
В мойм сердце ты всегда живой!
Уж два года, как тебя не стало,
Как разлуки страшная рука,
Навсегда тебя у нас отняла,
Не забыть ту боль нам, никогда!!!
Если - бы могли воспоминанья,
Улететь в заоблачную даль.
Если - б не терзали нас страданья,
И не угнетала нас печаль...
Снишься ты: Здоровый, светлый, вечный.
Снится встеча в Небесах с тобой,
И с портрета смотришь бескончно,
С нежностью, любовью и тоской.
До конца не выплакано горе,
Но, Господь нам утешенье дал.
мы однажды встретимся с тобою,
Словно ты нас и не покидал!!!
Прочитано 7570 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
